Мій любий краю, у тобі печаль
Років зневаги, відчаю і болю.
Стискає серце невимовний жаль,
Що маєш нещасливу долю,
Що у тобі завжди дзвеніла сталь
Й червоно умивались близь і даль.
Ти марив бути мирним, ти хотів
Гостей приймати щедро й проводжати,
А мусив зустрічати ворогів,
Коритися і під ярмом стогнати.
Але ти завжди про свободу снив
То квітом крові, то колоссям нив.
І ось ти вільний, та господар твій
Забув свій рід мамоні на догоду.
Із тебе вийшов, та тобі чужий,
Відрікся і Розп'ятого, і плоду.
А плід Його є добрий, золотий —
У нім любов, повага й супокій.
Мій краю, чуєш: виє хижий вовк...
І хмарами клубочиться тривога.
Вбиває в землю поганин кілок
Із обрисами ідола Дажбога.
Зведе тебе язичницький божок,
І станеш пусткою, де морок і пісок.
Поклич Христа, нехай Його сліди
Скрізь відіб'ються на твоїх просторах.
Хай Він торкнеться і землі, й води,
Зайде у ліс, у степ, гостює в горах.
Бо лише з Господом, мій краю, лиш тоді
Не знатимеш ні горя, ні біди.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Назову тебя - "Лозою!" - Светлана Камаскина
Дорогие Друзья! Читайте эти стихи на ваших МОЛИТВЕННЫХ СОБРАНИЯХ, или напечатайте в вашей ЦЕРКОВНОЙ ГАЗЕТЕ, и "Огонёк" Духа Святого - всегда будет в ваших смирённых Сердечках!
Пусть найдётся место Иисусу - Тамара Локшина Многие, отмечая Рождество, дарят подарки друг другу, забыв о "Виновнике" праздника. К сожалению, люди, веселясь, о Нём даже не вспоминают.
Публицистика : Мужество и слезы - Антон Это произошло - полтора года назад, зимой.Вся наша жизнь - испытания, и нужно их преодолеть не совратясь на посулы мертвой материи. Жива материя тогда, когда Сердце человека горит Ярким пламенем - и оживляет все материальные формы тогда. Тогда и говорят, что жив человек, через дела свои, через формы, с которыми имел дело. Он просто вложил в формы Свое Сердце, и огонь Сердца горит в этих оживленных вещах и делах его. У кого нет Сердца, или слабо горит, то и дела таковы. С Душою это связано, или ее отсутствием. И я получил этот опыт, и знаю, что значит - не иметь Души в себе. Это полное потеря Себя, это смутная память о том, что имел богатство, но утратил его. Это состояние сознания безсмысленности существования, и почти потеря памяти, словно кто то вычеркнул из жизни, и оставил доживать в этой скорлупе, в которой уж не вознестись в поднебесье.
